Право. Людина. Довкілля

Стаття присвячена аналізу буферних територій як структурних елементів національної екологічної мережі України у складі Всеєвропейської екологічної мережі. Метою цієї статті є з’ясування юридичних ознак буферних територій екологічної мережі та визначення їх функціональних характеристик у структурній побудові екомережі як єдиної природоохоронної територіальної системи. Визначено місце буферних територій та їх співвідношення з іншими структурними елементами національної екологічної мережі. Буферні території виконують захисну функцію щодо ключових та сполучних територій екомережі та відіграють системоформуючу роль у структурній побудові екомережі. Обґрунтовано, що буферні зони є особливим захисним інструментом, що дозволяє ефективніше досягати цілей охорони цінних видів флори й фауни, унікальних природних ландшафтів та захищати екокоридори. Задля збереження екосистемних характеристик буферних зон екомережі й виконання ними відведених функцій запропоновано визначити у земельному законодавстві допустиме обмеження господарської діяльності для власників земельних ділянок та землекористувачів, угіддя яких потрапили до складу екомережі. Такі природоохоронні обмеження приватних інтересів зумовлені суспільними інтересами формування та невиснажливого використання усіх об’єктів та територій національної екомережі.

екологічна мережа, буферні території, природоохоронна система, екологічне законодавство