Право. Людина. Довкілля

У статті проаналізовано Конвенцію Міжнародної організації праці № 184 «Про безпеку та гігієну праці у сільському господарстві» як одного з основних джерел міжнародно-правового регулювання відносин із охорони праці у сільському господарстві та визначено ступінь врахування її положень у національному законодавстві. Виявлено, що Конвенція № 184 має комплексний характер та охоплює фактично всі аспекти врегулювання відносин із охорони праці в сільському господарстві – від національної політики в галузі безпеки та гігієни праці, встановлення вимог безпеки при експлуатації обладнання, здійснення технологічних операцій в тваринництві й рослинництві, відображення особливостей праці неповнолітніх і жінок та до регламентації питань організації робочого часу, страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Цей міжнародний акт фактично закладає галузеві основи охорони праці у сільському господарстві нашої держави, а виконання взятих на себе Україною зобов’язань за ним – умовою забезпечення конституційного права осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, на належні, безпечні та здорові умови праці. За результатами дослідження встановлено, що вітчизняне законодавство з охорони праці у сільському господарстві в цілому відповідає вимогам Конвенції № 184, чому в значній мірі сприяє оновлення нормативної бази за останні роки. Що ж до положень Конвенції № 184, для яких в українському законодавстві поки не розроблений порядок реалізації, то вони мають виконуватись базуючись на принципах верховенства права та з урахуванням належності ратифікованих міжнародних угод до законодавства України. 

охорона праці, сільське господарство, правове регулювання, Міжнародна організація праці, конвенція, імплементація