Право. Людина. Довкілля

У статті досліджено генезис наукової думки щодо місця права користування природними ресурсами у системі природоресурсного права. Виявлено, що початкові дослідження вчених-юристів (50–70-ті рр. ХХ ст.) були присвячені проблемам правового регулювання користування окремими видами природних ресурсів (землекористування, водокористування тощо). Початок наукових досліджень правового регулювання користування природними ресурсами на основі інтеграційного підходу було покладено у 70–80-х рр. ХХ ст. Визначено, що традиційно в еколого-правовій літературі поняття права користування природними ресурсами розглядається у контексті правовідносин, суб’єктивного права (правомочностей природокористувача) та об’єктивного права (правового інституту). Як правовий інститут право користування природними ресурсами є інститутом природоресурсного права, в межах якого слід виокремлювати два субінститути (або підінститути): права загального і спеціального користування природними ресурсами, що відрізняються сутністю, змістом, суб’єктним та об’єктним складом й іншими ознаками. Аргументовано, що головний принцип використання природних ресурсів – це екологоорієнтована лінія поведінки людини, обумовлена її самосвідомістю щодо проблеми обмеженості природних ресурсів і простору життєдіяльності. Екологічна етика людини – це основний принцип використання природних ресурсів. 

право користування природними ресурсами, природоресурсне право, система природоресурсного права, природні ресурси, природокористування