У статті аналізується сучасний стан застосування дієвих механізмів правового забезпечення вимог дотримання карантину та санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам. Для досягнення поставленої у роботі мети проведено аналіз діючого законодавства щодо підстав встановлення відповідальності за порушення карантину, досліджено результати розгляду судових справ, порушених за недотримання норм і правил щодо запобігання інфекційним хворобам, визначено чинники низької ефективності застосування ст. 44-3 КУпАП при встановленні адміністративної відповідальності за вчинення порушень карантину та санітарних норм і правил. Встановлено, що питання адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення карантину та санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам регулюються ст.ст. 42, 44-3 КУпАП та ст.325КК України. Визначено, що однією з проблем неефективного застосування ст.ст.44-3, 42 КупАП та ст.325 КК України є масив нових правил щодо запобігання COVID-19, що постійно змінювався та запроваджувався різними суб’єктами правотворення. Ще однією причиною стала фахова непідготовленість посадових осіб органів внутрішніх справ (Національної поліції) України до застосування санітарно-епідеміологічних норм при складанні протоколів про порушення карантинних норм. За результатами дослідження встановлено, що зважаючи на необхідність оперативного прийняття нормативно-правових актів щодо встановлення відповідальності за порушення визначених законом правил і норм, запроваджених для запобігання COVID-19, вони мають ряд правових колізій, суперечностей та прогалин. Обґрунтовані пропозиції щодо усунення цих недоліків.
карантин, адміністративна відповідальність, кримінальна відповідальність, інфекційні хвороби, коронавірус, запобігання, інформована угода