Актуальність дослідження полягає в розробці науковцями проєкту Закону з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України. У статті здійснено аналіз норм Цивільного кодексу України у сфері державної реєстрації прав інтелектуальної власності на сорти рослин щодо відповідності міжнародним нормам, обов’язковість яких визнано Україною. Нормами статті 485 Цивільного кодексу України передбачено, що право інтелектуальної власності на сорт рослин становлять: 1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені державною реєстрацією; 2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені патентом; 3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, засвідчене державною реєстрацією. Нормами міжнародних актів у сфері інтелектуальної власності, а саме: Міжнародної конвенції щодо охорони нових сортів рослин, Угоди про асоціацію України з ЄС, Регламенту Ради (ЄС) № 2100/94 від 27 липня 1994 р. «Про права на сорти рослин» така правова конструкція майнових прав на сорти рослин: засвідчених патентом та засвідчених державною реєстрацією на поширення сорту рослин не передбачена. Зазначена законодавча розбіжність може стати серйозною перешкодою для охорони прав на сорти рослин, особливо в момент виникнення судових спорів. Це є негативним фактором для співпраці в сільському господарстві та галузі селекції, а також в секторі забезпечення конкурентного середовища в сільськогосподарському виробництві.
інтелектуальна власність, правове регулювання, реєстрація прав інтелектуальної власності на сорти рослин; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені патентом; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, засвідчене державною реєстрацією, захист прав інтелектуальної власності, охорона нових сортів рослин