Право. Людина. Довкілля

За останні роки Україна отримала не тільки нове законодавство, нового регулятора, але й новий Національний орган з інтелектуальної власності. З ініціативи Міністерства економіки України, Кабінет Міністрів України 13.10.2020 р. № 1267-р, на виконання підпункту 1 пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.06.2020 р. № 703-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» визначив, що державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» виконує функції Національного органу інтелектуальної власності. Враховуючи, що державними структурами розглядалося шість варіантів утворення нового національного органу, визначення на тимчасовий період ДП «Український інститут інтелектуальної власності» в ролі Національного органу з інтелектуальної власності, з однієї сторони було оптимальним рішенням, а з іншої, система охорони інтелектуальної власності із внесенням змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності, зазнала суттєвих змін, що не могло позначитися на всій системі охорони інтелектуальної власності в державі. Виходячи з актуальності тематики, метою дослідження являється визначення та аналіз стану виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері інтелектуальної власності, а також процесу прийняття Національної стратегії розвитку визначеної сфери та пошуку ефективних методів її практичної реалізації. Провідними способами для дослідження цієї проблеми є наступні методи: функціональний підхід (розглядає управлінську систему підприємства у вигляді набору функцій, тобто дій, об’єднаних спільним змістом, властивостями та характером діяльності), метод логічного аналізу (який базується на логічних посилках та висновках), метод синтезу (змістом якого є об’єднання раніше розчленованих частин предмета в єдине ціле), метод дедукції (метод переходу від знання загальних закономірностей до окремого його прояву) та ін. У статті визначено, що Національна стратегія розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні на 2020-2025 роки не є панацеєю від нинішніх проблем. Також з’ясовано, що основою для єдності і комплексного характеру державної політики необхідним є прийняття Національної стратегій розвитку сфери інтелектуальної власності. Окрім того, держава повинна впровадити план практичної реалізації стратегії, адже практика підтверджує неефективність виконання таких документів після прийняття. Тому потрібно максимально організувати зусилля органів усіх гілок влади для зосередження уваги на виконанні та реалізації запровадженої реформи. Важливим кроком у цьому напрямі є завершення судової реформи. Вказана Стратегія має стати відображенням адаптації інституту інтелектуальної власності до загальних світових тенденцій та успішних європейських практик, містити мету та шляхи її практичної реалізації. Від успішного прийняття Стратегії залежить подальший розвиток судово-правової реформи в Україні, в рамках якої уже створено Вищий суд з питань інтелектуальної власності, однак без єдності законодавства, стратегічної його узгодженості, не можлива практична реалізація започаткованої реформи, а відповідно і виконання міжнародних зобов’язань. Матеріали статті становлять практичну цінність для подальших досліджень розвитку судово-правової реформи в Україні.

інтелектуальна власність, законодавство, реорганізація, національний орган, система, структура