Право. Людина. Довкілля

Процес сучасного суспільного розвитку визначається двома діалектично протилежними тенденціями: доцентровими, що виражаються в загальносвітовій інтеграції і глобалізації, і відцентровими, що виявляються в регіональній локалізації, однією з форм якої є феномен сепаратизму - прагнення регіонів у складі держав до відокремлення, набуттю більшої політичної самостійності, суверенітету аж до територіального відділення або приєднання до іншого державі. Мета статті полягає в проведенні аналізу теоретичних проблеми національного самовизначення та принципу рівноправності народів у його взаємозв’язку з сепаратизмом. У дослідженні було використано сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Основні з-поміж них: діалектичний метод, порівняльно-правовий метод, формально-юридичний метод та метод логічного аналізу У статті наданий аналіз можливості посилання сепаратистськими утвореннями в Україні на принцип самовизначення народів, як обґрунтування своєї діяльності. Розглянуті мінімально необхідні критерії правових підстав для самовизначення, серед яких: наявність ефективного зв’язку суб’єкта самовизначення із певною територією; наявність самого суб’єкту тобто народу (етносу), який претендує на самовизначення; і визнання міжнародним співтовариством такого потенційного суб’єкта носієм права на самовизначення. Щодо зв’язку з територією в доктрині міжнародного права і практиці за будь-яким етносом визнається право на культурно-національне самовизначення на певній території. Це право обмежується загальними інтересами всього народу держави, який полягає в безумовному збереженні недоторканності й цілісності її території. Щодо наявності самого суб’єкта самовизначення, то народом визнається історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу (ментальність), а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших через свідому самоназву. Водночас діаспори та мігранти мають підпорядковуватися законам країни проживання на праві громадянства чи праві постійного проживання. Щодо визнання суб’єкта самовизначення міжнародним співтовариством, то ними визнаються ті, що перебувають під колоніальним пануванням, окупацією іноземною державою чи щодо яких проводиться політика расизму. Отже, міжнародне право не захищає сепаратистські рухи, метою яких є сецесія, якщо вони не відповідають цим ознакам. Це означає, що сепаратистські утворення в Україні не мають права на сецесію, а за методами діяльності є терористичними організаціями. Практична цінність матеріалів та висновків полягає в подальшому використанні їх у подальших розробок, спрямованих на аналіз та вивчення самовизначення народів шляхом сепаратизму, у правотворчій сфері та сфері правозастосування, пов’язаній із забезпеченням прав, свобод громадян.

народ, міжнародне визнання, право на самовизначення, сецесія, територія