Kosior, W.J.
(2023).
Cursus honorum – selected aspects of Roman public law.
Law. Human. Environment,
14(1),
49-62.
https://doi.org/10.31548/law/1.2023.49
Cursus honorum ‒ латинська фраза, що перекладається як «курс честі». Це стосується послідовного порядку державних посад, які обіймали політики-початківці в Римській республіці та імперії. Це була римська ідея про порядок державних посад, які займали громадяни. Однією з вимог до призначення на посаду був вік кандидата. Протягом століть римське право змінювало вікові обмеження, необхідні для того, щоб обіймати певну посаду. Починаючи з часів республіки, у Римі існували правила, які вимагали від кандидатів досягнення певного віку. Мета дослідження – вивчити точні вікові обмеження, передбачені римським правом і представити важливість вікового критерію для призначення на певну посаду. Для цього проаналізовано наявні першоджерела та досліджено наявну літературу з порушеної теми. У дослідженні використано історичний метод для аналізу джерельних текстів та догматично-емпіричний метод дослідження для критичного аналіз правових джерел і наукової літератури. Завдяки проведеним дослідженням виявлено та уніфіковано наявні джерела та літературу щодо вікових обмежень, що використовувалися в cursus honorum. У результаті проведеного дослідження виявлено вікові межі, необхідні для кар’єри державного службовця в Стародавньому Римі. Дослідження в цій галузі мають теоретичне значення. Такий аналіз важливий для подальших порівняльно-правових досліджень. У сучасних правових системах кожна країна встановлює певні вікові вимоги для участі в суспільному житті в найширшому розумінні (наприклад, вік, з якого можна голосувати або балотуватися). Завдяки дослідженням римського права стане можливим здійснити порівняльний аналіз і в такий спосіб шукати римські джерела тогочасного права. У цій частині дослідження має практичне (порівняльно-правове) значення.
Стародавній Рим; римська адміністрація; посади; вік; політична кар’єра
[1] Astin, A.E. (1958). The Lex Annalis before Sulla. Brussels: Latomus.
[2] Beck, H. (2013). Cursus honorum, Roman. In The encyclopedia of ancient history. Hoboken: Wiley & Sons, Inc. doi: 10.1002/9781444338386.wbeah20047.
[3] Bernstein, F. (1998). Ludi publici: Untersuchungenzur Entstehung und Entwicklung der öffentlichen Spiele im republic anischen Rom. Stuttgart: Frank Steiner Verlag.
[4] Broughton, T.R.S. (1951). The magistrates of the Roman Republic (Vols. 1-2). New York: American Philological Association.
[5] Calliess, G.P., & Renner, M. (Eds.). (2020). Rome regulations: Commentary (3rd ed.). The Netherlands: Kluwer Law International BV.
[6] Chantraine, H. (1955). Der cursus honorum des Marius und die lex Villia Annalis. In Untersuchungen zurrömischenGeschichte am Ende des 2. Jahrhunderts v. Chr (pp. 63-75). Kallmünzüber Regensburg: Laßleben.
[7] DeSilva, J.M. (2022). The office-holders: Origins and strategies. In The office of ceremonies and advancement in curial Rome, 1466–1528 (pp. 73-108). Leyde: Brill.
[8] Dillon, M., & Garland, L. (2021). The ancient Romans: History and society from the early republic to the death of Augustus. London: Routledge. doi: 10.4324/9781315678498.
[9] Dunning, S.B. (2020). The republican ludi saeculares as a cult of the Valerian gens. Historia, 69(2), 208-236. doi: 10.25162/historia-2020-0010.
[10] Eck, W. (1974). Einsenatorischer Cursus honorum aus der Mitte des 3. Jahrhunderts n. Chr. Chiron, 4, 533-540.
[11] Germerodt, F. (2020). Networking in the early Roman Empire: Pliny the Younger. Journal of Historical Network Research, 4, 252-270. doi: 10.25517/jhnr.v4i0.79.
[12] Harlow, M., & Laurence, R. (2001). Growing up and growing old in Ancient Rome: A life course approach. London: Routledge. doi: 10.4324/9780203457627.
[13] Harries, J. (2012). Imperial Rome AD 284 to 363: The new empire. Edinburgh: Edinburgh University Press. doi: 10.1515/9780748629213.
[14] Hölkeskamp, K.-J. (2022). Governing a city-state: Magistrates, assemblies, and public space in republican Rome. In R.M. Frolov, &C. Burden-Strevens (Eds.), Leadership and initiative in late republican and early imperial Rome (pp.39-63). Leiden & Boston: Brill. doi: 10.1163/9789004511408_003.
[15] Jurewicz, O., & Winniczuk, L. (1968). Starożytni Grecy i Rzymianie w życiu prywatnymi państwowym. Warszawa: PWN.
[16] Kamińska, R. (2013). Augustus nova official excogitavit (Suet., Aug. 37). Oktawian August twórcą curaurbis? Miscellanea Historico-Iuridica, 12, 13-29.
[17] Kamińska, R. (2013). Organizacja “cura urbis” w Rzymie w początkach pryncypatu. Zeszyty Prawnicze, 13(1), 73-95. doi: 10.21697/zp.2013.13.1.03.
[18] Kamińska, R. (2017). Urząd kuratora budynków w starożytnym Rzymie. Iura and Legal Systems, 4, 72-87.
[19] Kolbe, H.-G. (1972). Der cursus honorum eine sunbekannten Senators aus Praeneste. Chiron, 2, 405-428.
[20] Laes, C. (2011). Children in the Roman Empire: Outsiders within. Cambridge: Cambridge University Press.
[21] Lendering, J. (2002). Cursus honorum. Retrieved from http://www.livius.org/articles/concept/ cursus-honorum.
[22] Lintott, A. (1999). The constitution of the Roman Republic. Oxford: Clarendon Press.
[23] Marco Simón, F. (2022). Religion and rituals in republican Rome. In V. Arena, J. Prag, & A. Stiles (Eds.), A companion to the political culture of the Roman Republic (pp. 455-469). Hoboken: John Wiley & Sons, Ltd. doi: 10.1002/9781119673675.ch33.
[24] Maurizi, L. (2013). Il cursus honorum senatorio da Augusto a Traiano. Sviluppi formali e stilistici nell’epigrafia latina e greca. Helsinki: Societas Scientiarum Fennica.
[25] Ngoh, S.H. (2017). A new cursus honorum? Leadership and maturity in the Late Roman Empire. Nanyang: Nanyang Technological University.
[26] Okoń, D. (2016). Senatorski cursus honorum w okresie republiki i wczesnego cesarstwa. Wybranezagadnienia. Poznań: Wydawnictwo Contact.
[27] Parkin, T.G. (2003). Oldage in the Roman world: A cultural and social history. Baltimore & London: Johns Hopkins University Press.
[28] Pharr, C., Davidson, T.S., & Pharr, M.B. (Eds.). (2001). The Theodosian Code and Novels, and the Sirmondian Constitutions: A translation with commentary, glossary, and bibliography (re-edition). Clark: The Lawbook Exchange, Ltd.
[29] Pina Polo, F. (2020). The functioning of the republican institutions under the triumvirs. In F. Pina Polo (Ed.), The triumviral period: Civil war, political crisis and socioeconomic transformations (pp. 49-70). Zaragoza: Prensas Universitarias de Zaragoza.
[30] Pina Polo, F., & Díaz Fernández, A. (2019). The quaestorship within the political career: Age requirements and the cursus honorum. In The quaestorship in the Roman Republic (pp. 51-63). Berlin & Boston: De Gruyter. doi: 10.1515/9783110666410-005.
[31] Poynton, J.B. (1938). Thepublic games of the Romans. Greece & Rome, 7(20), 76-85. doi: 10.1017/ S0017383500005301.
[32] Río García, Á. del. (2017). El cursus honorum en la República Romana: Estructura, características y acceso. Cantabria: Universidad de Cantabria.
[33] Robinson, O.F. (1994). Ancient Rome: City planning and administration. London, New York: Routledge.
[34] Rögler, G. (1962). Die Lex VilliaAnnalis: Eine Untersuchungzur Verfassungsgeschichte der römischen Republik. Klio, 40(1), 76-123. doi: 10.1524/klio.1962.40.jg.76.
[35] Sáry, P. (2004). The criminal reforms of Sulla. Publicationes Universitatis Miskolcinensis. Sectio Juridica et Politica, 22, 123-139.
[36] Schiller, A.A. (1949). Bureaucracy and the Roman law. Seminar: Annual Extraordinary Number of the Jurist, 7, 26-48.
[37] Sharankov, N. (2021). Five official inscriptions from Heraclea Sintica including a record of the complete cursus honorum of D. Terentius Gentianus. Archaeologia Bulgarica, 25(3), 1-43.
[38] Svyantek, D.J. (1999). “Make haste slowly”: Augustus Caesar transforms the Roman world. Journal of Management History, 5(6), 292-306. doi: 10.1108/13552529910288046.
[39] Talbert, R.J.A. (2022). The senate of imperial Rome (re-ed.). Princeton: Princeton University Press.
[40] Tarwacka, A. (2012). Prawne aspekty urzędu cenzora w starożytnym Rzymie. Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Kardynala Stefana Wyszyńskiego.
[41] Tarwacka, A., & Zabłocki, J. (2021). Rzymskie prawo publiczne. Warszawa: Wolters Kluwer.
[42] Trisciuoglio, A. (2017). Luci e ombre, passi e salti. La progressione nelle carriere pubbliche romane nel Tardoantico: Profili di diritto criminale. Ius Romanum, 2, 234-249.
[43] Wanitschek, D. (2003). Der “cursus honorum” der römischen Republik. München: GRIN Verlag.
[44] Wolff, H.J. (1987). Roman law. An historical introduction (6th ed.). Norman: University of Oklahoma Press.
[45] Wyrwińska, K. (2015). Civis Romanus Sum. Rzymskieprawopubliczne: Wybrane zagadnienia. Kraków: Księgarnia Akademicka. doi: 10.12797/788376386140.