Актуальність обраної тематики полягає у тому, що в умовах сьогодення все більшої зацікавленості з боку наукової та законодавчої спільноти виникає до четвертого покоління прав людини, а саме інформаційних. При цьому, в умовах правового режиму воєнного стану на рівні законодавства, може бути обмежено реалізацію таких прав будь-якою людиною, проте такі обмеження мають відповідати певним критеріям. Метою дослідження була оцінка обмежень інформаційних прав людини в умовах війни крізь призму сучасних теоретичних концепцій захисту цих прав. В роботі були використані наступні методи: формально-юридичний, системно-структурний, прогностичний. Визначено, що обмеження інформаційних прав людини в умовах воєнного стану мають відповідати критеріям доступності, зрозумілості, збереження балансу приватних та публічних інтересів, пропорційності та мати легітимну та достатньо обґрунтовану мету. Підсумовано, що основними заходами (інструментами) захисту інформаційних прав людини в умовах воєнного стану мають бути дії громадянського суспільства. Аналіз досвіду країн НАТО (США, Естонії, Латвії) засвідчив ефективність інтегрованого підходу, який об’єднує законодавче регулювання з освітніми заходами та інституційною підтримкою. Результати дослідження підтверджують актуальність зазначених змін. Зроблено висновок, що лише комплексна модернізація нормативної бази, освітньої системи та інституційного забезпечення дозволить ефективно захистити інформаційні права людини в умовах сучасних гібридних викликів. Результати цієї роботи можуть бути використані для опрацювання нормативно-правових та підзаконних нормативно-правових актів щодо захисту інформаційних прав людини
інформація; інструменти захисту; обмеження інформаційних прав; інформаційне суспільство; безпека