Дослідження було спрямоване на виявлення концептуальних основ, механізмів впровадження та потенціалу збіжності між універсальними нормами прав людини та ісламською правовою доктриною в галузі захисту материнства. Методологія ґрунтувалася на застосуванні порівняльного правового аналізу міжнародних конвенцій, ісламських першоджерел та сучасних правових актів мусульманських держав. У ході дослідження виявлено відмінності в джерелах права: міжнародне право базується на секулярному універсалізмі та концепції гідності людини, тоді як ісламська традиція виводить норми з їх божественного походження, закріпленого в Корані та Сунні. Було встановлено, що міжнародне право пропонує індивідуалістичну модель прав, гарантованих державою через соціальні механізми, тоді як ісламська юриспруденція пропонує комплементарну систему взаємних сімейних та громадських зобов’язань. Аналіз правових систем Саудівської Аравії та Індонезії продемонстрував відмінності в механізмах фінансової підтримки материнства: державна відповідальність у міжнародному праві проти системи нафака в ісламі, а також різні підходи до опіки над дітьми – принцип найкращих інтересів дитини проти рамок хадана. Вивчення біоетичних принципів виявило єдину позицію ісламських юристів щодо неприйняття сурогатного материнства, обґрунтовану захистом родоводу. Водночас було виявлено точки збіжності у визнанні особливого статусу материнства та необхідності його захисту. Практичне значення дослідження полягає в потенційному використанні отриманих результатів для розробки гібридних регуляторних моделей прав материнства в мусульманських країнах, які інтегрують міжнародні стандарти з релігійно-правовими традиціями, що особливо актуально в контексті глобалізації правового простору
нафака; хадана; фікх; Макасид аш-Шарія; дискримінація