Право. Людина. Довкілля

Метою дослідження було вивчення практик релятивізації прав людини в окремих юрисдикціях. Методологія ґрунтувалася на порівняльному праві та систематичному узагальненні, що дозволило критично проаналізувати концептуальні засади універсалізму та релятивізму та виявити їхні практичні прояви. У результаті було виявлено три основні підходи до аналізу взаємозв’язку між універсалізмом, моральним релятивізмом та інтеркультуралізмом. На основі аналізу державної практики в дослідженні встановлено, що відхилення від універсальних стандартів найчастіше обґрунтовувалися посиланням на традиційні цінності без розробки чітких правових механізмів, що знижувало рівень міжнародних гарантій захисту особи. Водночас було підтверджено існування універсального ядра прав, зокрема заборони тортур, рабства та геноциду, які не підлягають релятивізації. Аналіз конституційної практики в Україні, Франції та Індії виявив різні стратегії узгодження універсальних стандартів із національними традиціями. Крім того, було досліджено судову практику Європейського суду з прав людини (справи «S.A.S. проти Франції», «Лаутсі проти Італії»), а також рішення Міжамериканського суду з прав людини та Африканського суду з прав людини та народів, що підтвердило важливість культурного контексту в тлумаченні прав людини. Практичне значення цих висновків полягає в їхньому застосуванні для розробки стратегій у сфері прав людини, впровадження міжнародних стандартів та вдосконалення освітніх програм і інституційних практик у цій галузі

глобалізація; соціокультурні відмінності; мораль; правові системи; автономія; плюралізм